Свіжі публікації




Музейна педагогіка в дитячому саду

Музейна педагогіка - молода галузь педагогічної науки, що тісно пов'язана з такими дисциплінами як: музеєзнавство, мистецтвознавство, історія, краєзнавство та ін. Хоча в зарубіжних країнах та Росії вона зародилася більш 100 років тому, сам термін «Музейна педагогіка» почав вживатися в нашій країні тільки в 70-ті роки.

В даний час для розвитку музейної справи характерно істотне підвищення значення його освітньої функції. Активно ведеться пошук нових форм роботи з дітьми та педагогами.

Вже в самому ранньому віці діти починають цікавитися предметним світом. Пізнання здійснюється шляхом накопичення чуттєвих вражень від навколишніх дитини речей. Радість пізнання і задоволення від розглядання - подібні явища і одночасні. Музей здатний збагатити дитину враженнями від часом абсолютно нових, незнайомих предметів, які він ніколи не зустрічав, та й не міг зустріти в доступній йому дійсності. Це надзвичайно розширює кругозір, уявленнями про світ, тому сучасні батьки прагнуть до більш раннього залучення дітей до музею.

Суттєвою особливістю дитячого сприйняття є те, що діти краще засвоюють матеріал через дотик. Необхідним етапом розвитку інтелекту дитини виступає маніпулювання предметами, так як дотик доповнює і збагачує зорову інформацію.

Музейна інформація може бути активно освоєна і іншими способами, наприклад, у процесі ігрової діяльності. Гра в життя дошкільнят - провідна форма пізнання. Саме в ній вони краще зосереджуються та більше запам'ятовують, розвивають здатність мисленого маніпулювання з предметами: пробуджується творче начало, розвивається уява. В екскурсійній роботі з дітьми вельми ефективний питально-відповідний метод. Оскільки кожна екскурсія представляє собою специфічний вид спілкування, то з дошкільниками вона передбачає постійний, відкритий діалог. Це обумовлено тим, що діти особливо схильні до спілкування. Питання, які їм задаються, носять аж ніяк не риторичне характер, кожен з них зазвичай передбачає конкретну відповідь, який діти дають хором або поодинці. Його можна оскаржити, з ним можна погодитися, але головне: він стимулює подальший хід бесіди. Перевагу слід віддавати не питань на знання (хоча вони теж необхідні), а тим, які вимагають роботи уяви, звернення до власного життєвого досвіду і, що більш важливо спонукає до детального розглядання, спостереження, до отгадыванию сенсу і значення того, що бачить дитина.

Особлива проблема - відбір експонатів. Музейне середовище, як правило, надзвичайно насичена: це викликає швидке поява втоми, особливо у дітей. Тому кількість демонстрированных предметів слід обмежувати, діючи за принципом «краще менше, та краще».

Взагалі методика даної роботи передбачає постійну організацію аудиторії. Вирішуючи такі питання, як на що звернути увагу, як розміщуватися біля стенда або вітрини, в якому темпі йти, як задавати питання, екскурсовод, по суті, переслідує дуже важливу мету - виховання музейної культури маленького відвідувача. Для того щоб дитина збагатився новими знаннями та враженнями, необхідно постійне закріплення музейного матеріалу, повернення до вже побаченого і почутого.

Найкращою формою закріплення та осмислення, отриманих в музеї вражень і знань, виступає творча робота як найприродніший для дітей спосіб освоєння інформації.

Найкращі результати можуть бути досягнуті тільки за умови активної діяльності дітей. Якщо дорослі схильні подивитися на речі і вислухати розповідь про них, то дитячу цікавість і непосидючість виражаються в прагненні помацати, відчути, потримати предмети і особливо подивитися, як вони працюють.

В умовах ДНЗ неможливо створити експозиції, що відповідають вимогам музейної справи. Тому такі виставки були названі «міні-музеями». Частина слова «міні» в даному випадку відображає і вік дітей, для яких вони призначені, і розміри експозиції, і певну обмеженість тематики. Важлива особливість цих елементів розвивального середовища - участь у їх створенні дітей і батьків. Дошкільнята відчувають свою причетність, беручи участь в обговоренні тематики, приносять з дому експонати. У цих музеях чіпати руками нічого не можна, а ось у міні-музеї не тільки можна, але і потрібно. Їх можна відвідувати кожен день, самому міняти, переставляти експонати, брати в руки і розглядати. У звичайному музеї дитина лише споглядач, а тут він - співавтор, творець експозиції. Причому не тільки він сам, але і його мама, тато, бабуся і дідусь. Кожен міні-музей - це результат спілкування, спільної роботи педагога, вихованців та їх родин.

Створення міні-музеїв в дошкільному закладі - одне з перших джерел залучення дітей до скарбів історії, культури, мистецтва.


Список літератури:

1. Морозова Н. А., Мельникова О. В. «Музейна педагогіка» М.; Видавництво «ТЦ Сфера», 2006 р.

2. Рижова Н. А., Логінова Ст. Л., Данюкова І. А. «Міні-музей в дитячому садку» М.; Лінка-Прес, 2008 р.

 



Читайте також:





© Vihovateli.com.ua 2014 - сайт для вихователів дитячих садків.