«Особливості адаптації дітей раннього віку до дитячого садка»

Адаптація - складний період входження дитини у нові соціальні умови, що супроводжується значними змінами в емоційних стереотипи взаємодії з близькими людьми. В дошкільній педагогіці адаптація розглядається, насамперед, як медико-педагогічна проблема (Н.М. Аксаріна, Г.В. Гриднєва, А.І. Мышкис), рішення якої вимагає створення умов, задоволення потреб дітей у спілкуванні, тісної взаємодії між сім'єю та дитячим садом, правильної організації виховного процесу.

В період адаптації кожна дитина по-різному реагує на зміни соціального середовища, соціальне оточення. Ці реакції, як відзначають Н.Д. Ватутіна, А.І. Захаров, І.Б. Теплицька та інші залежать від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від характеру сімейних відносин, умов виховання, готовності батьків допомогти дитині. Показниками гарною та швидкої адаптації Н.Д. Ватутіна вважає: спокійний, урівноважений емоційний стан, активні дії дитини при ознайомленні з навколишнім, вміння увійти в контакт з дорослими, однолітками.

В даний час накопичений позитивний досвід організації прийому дітей у дошкільні установи, дані рекомендації, як полегшити дитині звикання до нових умов.

Незважаючи на позитивні моменти в організації роботи в дитячому садку постійно зустрічаються діти, процес адаптації у яких протікає складно, викликаючи стійкий афективна поведінка та ускладнення в розвитку дитини.

К.С. Виготським, О.М. Леонтьєвим, С.Л Рубінштейн афект розглядається як стрімка, бурхлива, неконтрольована, щодо короткочасна емоційна реакція.

Розуміючи під афектом неадекватності захисну емоційну реакцію, яка допомагає людині захистити себе від травмуючих впливів, М.З. Неймарк вказує, що афект може виникати у зв'язку з незадоволенням якихось суттєвих для людини потреб і може тривати дуже довго (місяцями, роками).

Афективні реакції малюків часто призводять до адаптаційним стресів. Адаптаційний стрес порушує захисні сили організму дитини, призводить до психомоторним, нервових порушень. На практиці саме діти з нервовими порушеннями погано адаптуються до дитячого саду. Труднощі адаптації ведуть до зниження психологічного тонусу, створюють афективний дискомфорт в контактах з навколишнім світом, перешкоджають нормальному розвитку дитини. Вивчаючи особливості адаптації до дошкільного закладу дітей 1,5-2 років, дослідники вказують, що в цей період можуть виникнути затримки розвитку, «прикордонні порушення», неврози, афективні стани, які знаходяться на грані здоров'я й хвороби. Особливо серйозним змінам і відповідно більш тривалого відновлення схильна емоційна сфера дітей, що і має стати предметом особливої турботи педагогів і батьків.

Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість, занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірного психологічного навантаження, неадекватною віком дитини, одержуваної ним в дитячому саду або яслах.

Л.М. Галигузова, Смирнова Е.О. виділяють наступні причини стресових перевантажень:

1) тривале перебування у великому колективі дітей, частина з яких може бути неприємна дитині;

2) суворі дисциплінарні правила, за невиконання яких слід покарання;

3) фрустрація якихось потреб дитини;

4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.

Н.Д. Ватутіна виділяє три групи дітей по-різному адаптуються до дитячого саду в залежності від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишній світ. Друга - це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не лише з близькими, а й з іншими дорослими, у спільних діях та отримання від них відомостей про навколишній. І, третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

При вступі у дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлучення з близькими, так як досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт.

Автор зазначає, що, чим вже коло спілкування в сім'ї, тим довше відбувається адаптування дитини в дитячому саду. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформований в замкнутих умовах сім'ї навик спілкування призводить до того, що дитина може переносити наявний у нього досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює його розгубленість.

Діти, умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад придбали досвід спілкування з дорослими, які не є членами сім'ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, сусідами. Перебуваючи у групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його дій, задають питання. Він цілком замінює їм близьких членів сім'ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом.

У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

Характерною особливістю дітей, які з великими труднощами звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій. Трудноадаптирующиеся діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, нелюбознательны. Найменша труднощі викликає у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і воліють їм емоційні.

Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами по зміцненню здоров'я, приведенням режиму дня у відповідність до умов дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідає віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.

Переважання емоційних контактів свідчить про необхідність розвитку більш прогресивної форми спілкування. Це не означає, що потрібно припинити особистісне спілкування з дитиною і обмежитися лише навчанням його предметних дій. Доброзичливість, увага залишаться стрижнем спілкування, основою його подальшого розвитку. Потрібно постійно пропонувати дитині новий тип спілкування, який допоможе йому захопитися предметним світом і оволодіти способами взаємодії з іншими людьми.

Щоб дитині легше було увійти в нову соціальну середу, поряд із заняттями в сім'ї корисно заохочувати його спілкування з іншими людьми. Розширення кола спілкування в домашній обстановці буде виховувати в дитині довірливість до людей, відкритість, уміння ладити з ними. Позбавлення від надмірної прив'язаності до рідних допоможе дитині швидше звикнути до нового оточення, легше адаптуватися до умов дошкільного освітнього закладу.

Якщо батькам вдалося сформувати у дитини навички самообслуговування, вміння гратися, спілкуватися з однолітками, якщо домашній режим дня малюка збігається з дитсадкових і намітився емоційний контакт дитини з вихователем, то адаптаційний період буде безболісним і коротким.

Для успішної адаптації дитини до дитячого саду Р. Калініна рекомендує створення таких умов:

Створення емоційно сприятливої атмосфери в групі.

Для успішної адаптації дитини до умов дошкільного закладу необхідно сформувати у неї позитивну установку на дитячий садок, позитивне ставлення до нього. Це залежить, насамперед, від вихователів, від їх уміння і бажання створити атмосферу тепла, доброти, уваги в групі. Тому організація адаптаційного періоду починається задовго до першого вересня з підвищення професійного рівня вихователів, їх психологічної освіти за допомогою традиційних і нових методів навчання (педагогічні ради, семінари, тренінги, консультації), розвитку у них таких якостей, як вміння співпереживати, комунікативні навички, доброзичливість, організаторські та артистичні здібності, емоційна стабільність і т.д.

Другий важливий момент - необхідність організації «Свята знайомства». Вихователі зустрічають дітей і їх батьків, знайомлять їх з групою, проводять ігри, спрямовані на знайомство дітей і батьків між собою.

Формування почуття впевненості в навколишньому - одна з основних завдань адаптаційного періоду. Для цього необхідно наступне:

- знайомство дітей, їх зближення один з одним;

- знайомство з вихователями, встановлення стосунків між вихователями та дітьми, заснованих на довірі;

- знайомство з групою і дитячим садом, «освоєння»;

- знайомство з персоналом дитячого садка;

- знайомство і дружба з дітьми підготовчої до школи групи.

Все це, тобто знайомство з навколишнім, організується у формі розвиваючих ігор, проведення яких вимагає від дорослого знання і виконання певних умов, таких як:

- добровільність участі в грі (необхідно домагатися того, щоб дитина сам захотів взяти участі у запропонованій грі);

- безпосередня участь у грі дорослого, який своїми діями, емоційним спілкуванням з дітьми втягує їх в ігрову діяльність, робить її важливою і значущою для них;

- багаторазове повторення ігор (діти по-різному й у різному темпі приймають і засвоюють нове);

- спеціальний наочний матеріал (певні іграшки, різноманітні предмети тощо) повинен використовуватися тільки в даних розвиваючих іграх (не можна перетворювати його на звичайний, завжди доступний, так він довше залишиться для дітей незвичайним);

- заборона на оцінку дій дитини типу «Неправильно, не так» або «Молодець, правильно»;

- надання дитині можливості проявити, виразити себе, свій погляд на світ.

Знайомство і дружба з дітьми підготовчої до школи групи.

Як підтверджують дослідження М.М. Подъякова, М.Я. Михайленко, навчання грі, її розвиток відбувається, як правило, не через дорослого, а через старших дошкільників. Старші діти не тільки допоможуть вихователю одягнути малюків на прогулянку, але і навчать їх різним іграм, подбають про них на прогулянці.

Таким чином, для того щоб дитина могла по можливості швидко і безболісно адаптуватися до нових умов, у сім'ї необхідно готувати його до цього важливого періоду в житті. На жаль, батьки пізно згадують про це, і підготовка дитини до дитячого саду в родині часом обмежується словесними умовляннями або розповідями про нового соціального середовища. Батьки не завжди усвідомлюють, що прийшовши в дитячий садок, дитина, потрапляючи в нові умови, потрапляє на нову, більш високу щабель розвитку.

Завдання вихователів і батьків - полегшити для дитини адаптаційний період, сприяти найбільш повному розвитку його психіки, яка побудована на певних закономірностях взаємодії його з дорослими. Вихователі і батьки повинні забезпечити сприятливі умови для розвитку дитини і зробити все можливе, щоб дитині захотілося йти в дитячий сад.

Список літератури:

1. Кошелєва А.Д., Ільїна І.Ю. Афективна поведінка і його прояв у молодшому дошкільному віці/ Проблеми вивчення і розвитку особистості дошкільника. Перм, 1995.

2. Калініна Р., Семенова Л., Яковлєва Р. Дитина пішла в дитячий сад...// Дошкільне виховання 1998, №4.

3. Ватутіна Н.Д. Дитина потрапляє в дитячий сад. М.: Просвітництво, 1983.

4. Галигузова Л.М., Смирнова Е.О. Сходинки спілкування: від року до семи років. М.: Просвіта, 1992.

Читайте також: