«Дидактична гра як засіб виховання

дітей дошкільного віку»

(З досвіду роботи)

Світ сучасного дошкільника набагато складніше і ширше, ніж установки педагога. Дослідження педагогів - психологів показують, що зустріч дорослого і дітей тільки тоді буде плідною, якщо дорослий буде орієнтуватися на реального дитини і його внутрішній світ.

В даний час спостерігається наступна тенденція: багато діти не розповідають про свої невдачі нікому, тобто не мають референтних осіб, що допомагають зняти напругу. І лише одиниці готові ділитися своїми проблемами з вихователем у дитячому садку. Найчастіше діти залишають вихователя поза цього кола, тобто особистість вихователя не включена в сферу значимих відносин дошкільника. Хоча, здавалося б, педагог проводить з дітьми достатньо часу і повинен бути не тільки викладачем, але й іншому, а в якихось ситуаціях, може бути, замінити маму.

Вихователь, на жаль, часто не сприймається дитиною як особа, долучене до дитячого співтовариства (тобто як людина «грає»), як емоційно зацікавлений інтерпретатор подій навколишнього життя, з якими дитина постійно стикається і які його цікавлять. На мій погляд, важливо, щоб дитина вважав вихователя людиною, до якої можна звернутися зі своїми проблемами. І саме в грі діти вивільнюються, частіше звертають на дорослого свою увагу, як на однолітка, рівноправного партнера. Тому в процесі своєї роботи, я намагаюся урізноманітнити ігрову діяльність дітей, бути справжнім учасником гри, вмію не тільки вигравати, але й програвати. Гра є і засобом навчання, засвоєння дітьми «науки до науки». Саме в грі діти легше сприймають недоступні для їх розуміння факти і явища. Дидактична гра є одним з видів ігрової діяльності, що являє собою гру пізнавальну, яка розширює і систематизирующую уявлення про навколишній світ, що впливає на розвиток допитливості, пізнавальних процесів і здібностей дошкільника.

Граючи разом з дітьми, намагаюся зберігати у дітей відповідний емоційний настрій, невимушеність, спонукаю до переживання радості від участі у грі і формую почуття задоволення від вирішення поставлених завдань.

Гра являє собою особливу діяльність, яка розцвітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом його життя. Основною особливістю гри є те, що вона являє собою відображення дітьми навколишнього життя, діяльності людей, їх взаємовідносин в обстановці, створюваної дитячою уявою. Ще одна особливість ігрової діяльності - її самостійний характер. Діти є творцями гри, її творцями. У грі дитина живе діями і почуттями зображуваного героя. Іноді образ так захоплює дитину, що він навіть не висловлюється на звичне звернення до нього: «Я не Максим, я водій». Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина одна, вона розмовляє з іграшкою, веде розмову з уявним персонажем гри, говорить за лікаря і хворого.

Дидактичні ігри ми використовували як у години занять, також поза їх. Спостереження за самостійними іграми дітей надали мені можливість виявити їх знання, рівень розвитку, особливості поведінки. Це підказувало мені, які ігри корисні дитині, в чому він сильний, в чому відстає. У педагогічній теорії гри особлива увага приділяється вивченню гри як засобу виховання.

Гра є засобом виховання, тільки тоді, коли вона включається в цілісний педагогічний процес. Виховне значення дидактичної гри і в тому, що вона сприяє розвиткові в дітей активності, самостійності та віри у власні сили. Гра-це свого роду школа, в якій дитина активно і творчо освоює правила і норми поведінки людей, їх ставлення до праці, їх взаємин. Знання про навколишнє життя даю дітям у такій послідовності: спочатку знайомлю дітей із змістом трудової діяльності певного виду (будівельників, хліборобів, овочівників, продавців тощо), далі - з машинами, що полегшують працю, з етапами виробництва при створенні різних предметів, продуктів (будівництво житлових будинків, мостів, вирощування овочів тощо). Після чого розкриваю перед дошкільниками значення різних видів праці, що сприяє вихованню працьовитості. Багато дидактичні ігри, спрямовані на засвоєння, уточнення, закріплення цих знань. В процесі роботи я використовувала такі ігри, як «Хто побудував цей будинок?» «Від зернятка до булочки», «Хто побудував цей будинок?» «Звідки стіл прийшов?» та ін., які містять такі дидактичні завдання, при вирішенні яких діти повинні показати конкретні знання про працю хліборобів, будівельників, плотніков.

Будучи провідною діяльністю, гра найбільшою мірою сприяє формуванню новоутворень дитини, її психічних процесів: розумових здібностей, довільну увагу. Самі того не помічаючи, діти вчаться думати, згадувати, порівнювати, узагальнювати. Активність дитячого мислення в подальшому стає головною передумовою усвідомленого відношення до придбання твердих, глибоких знань, встановлення розумних відносин у колективі.

Успішніше проводити свою роботу мені допомагають знання про індивідуальні особливості кожної дитини. У дидактичних іграх яскраво проявляються риси характеру кожного учасника, як позитивні - наполегливість, цілеспрямованість, чесність і ін, а також негативні - егоїзм, упертість, лідерство. Найважче вдається виявити індивідуальні особливості у дітей замкнутих, малоактивних. Такі діти найчастіше люблять залишатися в ролі спостерігають за грою вболівальників. Вони бояться, що не впораються із завданням. Сором'язливість, невпевненість у своїх силах долаються в грі. Граючи разом з дітьми, непомітно даю їм більш легкі запитання і завдання. Вдалі виконання тих чи інших завдань, наступні один за одним у різних іграх, вселяють у хлопців впевненість у своїх силах, тим самим долають їх сором'язливість. Дотримання правил в ході дидактичної гри викликає необхідність прояву зусиль. Намагаюся ставити дітей в такі умови, при яких вони отримують задоволення, радість від виконання правил. Велике значення мають не тільки дидактичні правила гри, але і правила спілкування: домовляючись грати, будь добрим, ввічливим, справедливим; не вимагай завжди провідної ролі, пам'ятай, що й інші хочуть бути ведучими, не заважай товаришам, якщо вони зайняті грою; пам'ятай, що до матеріалів для ігор треба дбайливо ставитися, тому що втрата карток, фішок призводить до того, що потім вже можна буде грати; закінчивши гру, склади все в коробочку і забери на місце. Ці та інші правила не заучиваю з дітьми спеціально, але проявляю турботу про створення умов для їх засвоєння. Таким чином, дидактична гра є засобом всебічного виховання дітей дошкільного віку. Необхідно реалізувати їх так, щоб не порушувати природний хід гри, не позбавляти її «душі» зауваженням, вказівкою, нотацією. Дидактична гра сприяє формуванню вміння планувати, оцінювати майбутні дії, орієнтуватися в ситуації, розвитку навичок співпраці, ряду особистісних якостей: терпіння, наполегливості, цілеспрямованості. Я вважаю, що при доцільному педагогічному керівництві дидактична гра сприяє збагаченню кругозору дитини, розвитку образних форм пізнання, зміцненню інтересів, розвитку мовлення, також засвоєння норм поведінки, правил взаємовідносин. Я сподіваюся, що мій досвід роботи допоможе колегам організовувати життя дітей у грі, формувати не тільки ігрові відносини, але і реальні, закріпити корисні звички в нормі поведінки дітей в різних умовах і поза грою.

Література:

1. А. К. Бондаренко «Дидактичні ігри в дитячому садку» - Москва: «Просвітництво», 1991р.

2. А. В. Сорокіна «Дидактичні ігри в дитячому садку» Н - Москва: «Просвітництво», 1982 р.

3. В.Я Воронова «Творчі гри старших дошкільників» Посібник для вихователя дитячого садка - Москва: «Просвітництво», 1981р.

4. А. В. Запорожець «гра і розвиток дитини/психологія та педагогіка гри дошкільника/ Москва: «Просвітництво» 1991р.

5. В. Михайленко, Н. Короткова «До портрета сучасного дошкільника», Журнал «Дошкільне виховання» №1/ 1993 р.

Читайте також: