|
|
Особливості ігрової діяльності дітей дошкільного віку
Приймаючи дітей в групу необхідно відразу обдумати організацію предметно-розвивального середовища, щоб період адаптації до дитячого саду пройшов найбільш безболісно. Адже знову надійшли діти ще не мають досвіду спілкування зі своїми однолітками, не вміють грати «разом», ділитися іграшками.
Дітей треба вчити грати. А, як відомо, гра - це специфічна, об'єктивно розвиває здібності, діяльність, яка використовується дорослими в цілях виховання дошкільників, навчання їх різним діям, способів і засобів спілкування.
В процесі роботи неминуче виникнуть проблеми:
- діти грають самі по собі;
- не хочуть і не вміють ділитися іграшками;
- не знають, як обіграти вподобану їм іграшку;
- у дітей немає взаєморозуміння між собою у грі.
Причиною цього є те, що в домашній обстановці дитина знаходиться в ізоляції від однолітків. Він звик, що всі іграшки належать йому одному, йому все дозволено, ніхто вдома у нього нічого не забирає. А, прийшовши в дитячий садок, де багато дітей, які теж хочуть грати тією ж іграшкою, що і у нього, починаються конфлікти з однолітками, капризи, небажання йти в дитячий сад.
Для безболісного переходу від домашньої обстановки до дитячого саду, для організації спокійною, дружньої атмосфери дитячого колективу треба допомогти дітям об'єднатися, використовуючи для цього гру, як форму організації дитячого життя, а так само розвивати у дітей самостійність у виборі гри, в здійсненні задуманого.
Про те, що гра необхідна для повноцінного розвитку дитини, сказано і написано чимало. Діти повинні грати. Гра захоплює малюків, робить їх життя різноманітніше, багатше.
У грі формуються всі сторони особистості дитини. Особливо в тих іграх, які створюються самими дітьми - творчих або сюжетно-рольових. Діти відтворюють у ролях все те, що бачать навколо себе в житті і діяльності дорослих.
Участь в іграх полегшує дітям зближення один з одним, допомагає знайти спільну мову, полегшує навчання на заняттях у дитячому садку і готує до розумової роботи, необхідної для навчання в школі.
Давно відомо, що в дошкільному віці засвоєння нових знань в грі відбувається значно успішніше, ніж на навчальних заняттях. Дитина, залучений ігровим задумом, як би не помічає того, що він навчається.
Треба пам'ятати, що гра завжди має два аспекти - виховний і пізнавальний. В обох випадках мета гри формується не як передача конкретних знань, умінь і навичок, а як розвиток певних психічних процесів і здібностей дитини.
Для того, щоб гра дійсно захопила дітей, особисто торкнулася кожного з них, вихователя, педагога треба стати її безпосереднім учасником. Своїми діями, емоційним спілкуванням з дітьми, вихователь залучає малюків у спільну діяльність, робить її важливою і значущою для них, стає в грі центром тяжіння, що особливо важливо на перших етапах знайомства з новою грою.
Всі ігри покликані допомогти дітям:
- вони викликають радість від спілкування;
- вчать жестом, словом висловлювати своє ставлення до іграшок, людей;
- спонукають діяти самостійно;
- зауважують і підтримують ініціативні дії інших дітей.
У грі у дитини формуються ті сторони психіки, від яких залежить, наскільки надалі він буде успіху в навчанні, роботі, як складуться його стосунки з іншими людьми.
Гра є досить ефективним засобом формування таких якостей, як організованість, самоконтроль, увагу. Її, обов'язкові для всіх правила регулюють поведінку дітей, обмежують їх імпульсивність.
Роль гри, на жаль, недооцінюється деякими батьками. Вони вважають, що гра йде багато часу. Краще нехай дитина сидить біля екрана телевізора, комп'ютера, слухає казки в запису. Тим більше в грі він може щось зламати, порвати, забруднити, потім прибирай за ним. Гра - це пусте заняття.
А для дитини гра - це спосіб самореалізації. У грі він може стати тим, ким мріє бути в реальному житті: лікарем, водієм, льотчиком і т.д. В грі він набуває нові і уточнює уже наявні у нього знання, активізує словник, розвиває допитливість, допитливість, а також моральні якості: волю, сміливість, витримку, вміння поступатися. У грі виховується ставлення до людей, до життя. Позитивний настрій ігор допомагає зберегти бадьорий настрій.
Гра у дитини зазвичай виникає на основі і під впливом отриманих вражень. Не завжди гри бувають з позитивним змістом, часто діти відображають у грі негативні уявлення про життя. Це сюжетно-отобразительная гра, де дитина відображає знайомі сюжети і передає смислові зв'язки між предметами. В такі моменти вихователю необхідно втрутитися в гру ненав'язливо, спонукати діяти за певним сюжетом, грати разом з дитиною з його іграшкою, відтворюючи ряд дій.
Гра приносить дитині багато позитивних емоцій, він дуже любить, коли з ним грають дорослі.
Дидактична гра як засіб навчання дітей дошкільного віку
Велике місце в роботі з дітьми дошкільного віку приділяється дидактичним іграм. Вони використовуються на заняттях і в самостійній діяльності дітей. Дидактична гра може служити складовою частиною заняття. Вона допомагає засвоєнню, закріпленню знань, оволодінню способами пізнавальної діяльності.
Використання дидактичної гри підвищує інтерес дітей до занять, розвиває зосередженість, забезпечує краще засвоєння програмного матеріалу. Тут пізнавальні завдання, пов'язані з ігровими, а значить це вид діяльності можна назвати грою-заняттям.
В іграх-заняттях вихователь продумує зміст гри, методичні прийоми їх проведення, повідомляє доступні дітей віком знання, формує необхідні уміння. Засвоєння матеріалу відбувається непомітно для дітей, не вимагаючи докладання великих зусиль.
Розвиваючий ефект гри укладений в ній самій. У грі не виникає потреби в спеціальному навчанні. Способи ігрової діяльності умовні і символічні, її результат - уявний і не потребує оцінки.
Дидактичні матеріали можна розділити на дві групи. До першої відносяться матеріали, що відкривають дітям можливості для прояву самостійності при їх використанні. Це різноманітні конструктори і конструктивні матеріали; сюжетно-образні та сюжетно-дидактичні іграшки; природний матеріал; напівфабрикати (клапті тканини, шкіри, хутра, пластика). Ці матеріали дають змогу дітям вільно експериментувати, широко використовуючи їх в іграх. При цьому дитина вільний у виборі способів перетворення і отримує задоволення від будь-якого результату.
У другу групу увійшли дидактичні матеріали, спеціально створені для розвитку певних здібностей і вмінь. У них заздалегідь закладений результат, який дитина повинна отримати при оволодінні певним способом дій. Це різнокольорові кільця різної величини, іграшки-вкладиші, кубики, мозаїка. Свобода діяльності з цими дидактичними матеріалами обмежена закладеними в них певними способами дій, якими дитина повинна оволодіти за допомогою дорослого.
У процесі ігор з дидактичним матеріалом вирішуються завдання ознайомлення дітей з формою, кольором, величиною. Здійснюється інтелектуальний розвиток дітей - здатність знаходити в предметі спільне та різне, групувати і систематизувати їх за виділеними властивостями. Діти вчаться відновлювати ціле на основі його частини, а також відсутню частину, порушений порядок і т.д.
Загальний принцип діяльності, закладений у дидактичних іграх, відкриває широкі можливості для вирішення дидактичних завдань різного рівня складності: від найпростіших (зібрати пірамідку з трьома одноколірними кільцями, скласти картинку з двох частин) до найскладніших (зібрати вежу Кремля, квітуче дерево з елементів мозаїки).
У навчальній грі дитина діє певним чином, в ній завжди присутній елемент прихованого примусу. Тому важливо, щоб створювані для гри умови надавали дитині можливість вибору. Тоді дидактичні ігри будуть сприяти пізнавальному розвитку кожної дитини.
Ігри-заняття з дидактичним матеріалом проводяться з дітьми індивідуально або підгрупами. Навчання будується на основі діалогу: «Якого кольору кулька? А цей кулька, який? Синій, так?». Бажано привертати увагу малят внесенням в групу якої-небудь нової, цікавої іграшки. Діти відразу зберуться навколо вихователя, задаючи питання: «А що це? А навіщо? А що ми будемо робити?». Будуть просити показати, як з цією іграшкою грати, захочуть самостійно розібратися з нею.
Роль вихователя в організації сюжетно-рольової гри дітей дошкільного віку.
Майстерність вихователя найяскравіше проявляється в організації самостійної діяльності дітей. Як направити кожної дитини на корисну і цікаву гру, не пригнічуючи його активності та ініціативи? Як чергувати ігри і розподіляти дітей в груповій кімнаті, на ділянці, щоб їм було зручно грати, не заважаючи один одному? Як усувати виникаючі між ними непорозуміння і конфлікти? Від уміння швидко вирішити ці питання залежить всебічне виховання дітей, творчий розвиток кожної дитини.
Основним видом діяльності дітей дошкільного віку є сюжетно-рольова гра, яка має розгорнутий характер, де єдиним змістом пов'язується кілька завдань. В сюжетно-рольових іграх вихователь у спільної з дітьми діяльності вчить дітей ігровим діям: як погодувати ляльку чи ведмедика, покачати їх, вкласти спати і т.д. Якщо дитина утрудняється відтворення ігрового дії, вихователь користується прийомом спільної гри.
Для ігор підбираються прості сюжети з 1-2 персонажами і елементарними діями: шофер завантажує машину кубиками і везе її; мама катає в колясці доньку, годує її, укладає спати. Поступово з'являються перші ігрові задуми: «Поїдемо в магазин, купимо щось смачненьке, а потім буде свято». Ігрові завдання вихователь вирішує спільно з усіма учасниками гри (будують будинок, грають в сім'ю).
Через гру закріплюється і поглиблюється інтерес дітей до різних професій, виховується повага до праці.
Маленькі діти починають грати, не замислюючись над метою гри і її змістом. Тут дуже допомагають ігри-інсценізації. Вони сприяють розширенню дитячих уявлень, збагачують зміст самостійної гри дитини.
Діти охоче приймають для гри предмети-заступники. Ігрові предмети імітують реальні. Це допомагає зрозуміти сенс ігрової ситуації, включенню в неї.
Уявність ігрової ситуації вихователь підкреслює тим, що у своїй промові вводить в гру уявні елементи: годує кашею, якої немає; миє водою, яка тече з іграшкового крана; приписує ляльці емоційні стани (хоче їсти, сміється, плаче і т.д.). При введенні в гру предметів-заступників вихователь не тільки здійснює ігрові дії, але й словесно коментує умовний предмет («Це у нас мило» - кубик; «Це як ніби ложка» - паличка тощо).
В подальших спільних іграх з дітьми педагог розширює коло дій з предметами-заступниками. Наприклад, в одній ігровій ситуації паличка - ложечка, в іншій - та сама паличка - градусник, у третій - гребінець і т.д.
Предмет-заступник завжди поєднується з сюжетної іграшкою (якщо хліб - кирпичик, то тарілка, на якій він лежить - «як справжня»; якщо мило - кубик, то обов'язково присутній іграшковий тазик і т.д.).
Поступово діти починають брати на себе ігрову роль і позначати її для партнера, починають розгортати рольова взаємодія - рольової діалог (лікар - хворий, шофер - пасажир, продавець - покупець і т.д.).
У групі необхідно зберігати предметно-ігрову середу, спеціально організовувати її, підбирати одні і ті ж іграшки, які використовувалися у спільній грі. Якщо пограли в «купання ляльки», то в ігровий куточок треба поставити 1-2 відра, якщо «погодували ляльку» - то ставимо посуд, щоб діти бачили її і могли використовувати в грі самостійно.
Поступово, поряд з предметами-заступниками, вводяться в гру і уявні предмети (причесати гребінцем, якої немає; пригостити цукеркою, якої немає; розрізати кавун, якого немає і т.п.).
Якщо все це дитина вводить в ігрову ситуацію самостійно, то він вже освоїв елементарні ігрові вміння сюжетної гри.
Гра з ляльками - основна гра дитини-дошкільника. Лялька виступає в якості заступника ідеального друга, який все розуміє і не пам'ятає зла. Лялька - це і об'єкт для спілкування, і партнер по грі. Вона не ображається, не кидає грати.
Гри з ляльками дозволяють дітям осягнути правила поведінки, розвивають мовлення, мислення, уяву, творчість. В цих іграх діти проявляють самостійність, ініціативу і винахідливість. Граючи з лялькою, дитина розвивається, вчиться обходитися з іншими людьми, жити в колективі.
Гра з ляльками в дочки-матері існувала у всі часи. Це природно: сім'я дає дитині перші враження про навколишнє життя. Батьки - самі близькі, кохані люди, яким, насамперед, хочеться наслідувати. Ляльки приваблюють, головним чином, дівчаток, адже про дітей більше піклуються мами і бабусі. Ці ігри допомагають виховувати у дітей повагу до батьків, до старших, бажання піклуватися про малюків.
Величезна роль у розвитку і вихованні дитини належить грі - найважливішого виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба впливу на світ. Радянський педагог в. о. сухомлинський підкреслював, що «гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, запалююча вогник пытливости і допитливості».
Література:
1. Виховання дітей у грі: Посібник для вихователя дет. саду/ Упоряд. А.К.Бондаренко, А.И.Матусик. - 2-е изд., перероб. і доп. - М: Просвітництво, 1983.
2. Разом з родиною: допомога по взаємодії дошк. образоват. установ і батьків / Т.Н.Доронова, Г.В.Глушкова, Т.И.Гризик та ін - 2-е вид. - М: Просвітництво, 2006.
3. «Дошкільне виховання». - 2005р.
4. «Дошкільне виховання». - 2009р.
5. Л.Н.Галигузова, Т.Н.Доронова, Л.Г.Голубева, Т.И.Гризик та ін - М: Просвітництво, 2007.
6. Л.С.Выготский Гра і її роль у психологічному розвитку дитини // Питання психології: - 1966. - №6
7. О.А.Степанова Розвиток ігрової діяльності дитини: Огляд програм дошкільної освіти. - М: ТЦ Сфера, 2009.
8. Розвиваємося граючись: середовищ. і ст. дошк. вік: Посібник для вихователів і батьків / В.А.Некрасова. - 3-е изд. - М: Просвітництво, 2004.
Читайте також: