|
|
«Мова як засіб спілкування»
У загальній основі розвитку особистості лежить оволодіння промовою. Мова залежить від емоційного стану людини, його інтересів, схильностей, звичок. Мова виконує в житті людини самі різноманітні функції - спілкування, передачі накопиченого людського досвіду, регуляції поведінки і діяльності.
Мовленнєвий розвиток дошкільника зазнає такі зміни:
1. Соціальне - удосконалюється її практичне вживання в процесі спілкування з дорослими і однолітками.
2. Семантичний розвиток (позначає, знакова) - мова стає основою якісного перетворення психічних процесів і сприяє розвитку мислення.
3. Проходить два етапи, закономірно змінюють один одного:
- Пасивне володіння словом, коли дитина розуміє мову, але ще не вміє говорити;
- Активне використання мови.
4. Форми мовленнєвої діяльності:
- ситуативна мова;
- контекстна, зв'язкова;
- пояснювальна.
По мірі дорослішання дитини особливості його мови знаходять вираження різні риси характеру: самостійність, активність, довільність, емоційність, прояв словотворчості.
При правильній організації життя і діяльності дитини вже в ранньому віці стає основним засобом спілкування. Наслідування діям дорослого є одним з найважливіших механізмів формування спілкування в ранньому віці. При дефіциті спілкування в ранньому віці, його обмеженість, бідність, не насиченості дитині важко буде навчитися спілкуватися з дітьми і іншими людьми, він може вирости нетовариські, замкнутим.
Спілкування з однолітками в дошкільному віці грає не менш важливу роль у розвитку дітей, ніж спілкування з дорослими. Розвиток дитини особливо успішно відбувається в колективних видах діяльності. Гра стимулює спілкування між дітьми, отже, й мови. Спілкування з однолітками істотно відрізняється у дітей від спілкування з дорослими.
При контакті з однолітками дитина проявляє майже в десять разів більше експресивно - мімічних проявів і яскравих виразних інтонацій, ніж у спілкуванні дитини і дорослого, де він проявляє більш стриманий характер.
Наступна особливість полягає в нестандартності дитячих висловлювань, відсутність жорстких норм і правил. Якщо дорослий дає дитині норми спілкування, вчить говорити як треба, як всі, то одноліток створює умови для самостійного мовного творчості.
У контактах з іншими дітьми дитині значно важливіше висловитися самій, ніж вислуховувати іншого дитини. Тому розмови між однолітками не виходить, діти перебивають один одного, кожен говорить про своє, не слухаючи партнера. Спілкуючись ж з дорослим, дошкільник вважає за краще більше слухати, ніж говорити сам.
Спілкування з однолітками значно багатше за своїм призначенням і функцій. Від дорослого дитина чекає оцінки своїх дій, або нової інформації, тобто він керований та направляємо їм. У спілкуванні ж з однолітками діти самостійно можуть керувати діями партнера, здійснювати контроль його дій, нав'язувати власні образи, організовувати спільну гру, порівнювати партнера з собою.
Спілкуючись з дітьми, дитина може фантазувати, висловлювати образу, прикидатися, а таке розмаїття відносин породжує різноманітність контактів і вимагає уміння висловити словами свої бажання, настрої, вимоги.
Спілкуючись один з одним, дошкільнята більш повно і активно використовують різні мовні засоби, ніж розмовляючи з дорослими, так як дитина є менш тямущим і гнучким партнером. Саме нетямущість однолітка, як не дивно, грає позитивну роль у розвитку мовлення дітей. Дитина намагається зв'язно і чітко виражати свої наміри, думки, бажання. Саме потреба бути зрозумілим, почутим однолітками, отримати відповідь, робить мова дошкільнят зв'язковий, повною, зрозумілою.
Дошкільнята, які не мають контактів з однолітками, відчувають значні труднощі в спілкуванні з дорослими, незважаючи на активне бажання поговорити з ними.
Таким чином, для повноцінного розвитку мовлення необхідно як спілкування з дорослим, так і з однолітками.
Коротка характеристика видів мовлення
У мовної діяльності виділяють провідні види мовлення.
Зовнішня мова - основний засіб спілкування. Це мова для інших, сказана вголос, слышимая і розуміється оточуючими, спрямована на комунікацію або взаємодію з ними. Характеризується відносною развернутостью і насиченістю.
Внутрішня мова - основний засіб мислення. Це мова для себе, що йде ззовні всередину, позбавлена зовнішнього, чутного, звукового оформлення, що протікає в розумовому плані і здійснює функції планування діяльності, обробки інформації. Характеризується фрагментарністю, уривчастістю і ситуативностью.
Зовнішня мова включає мова усну (монологічне та діалогічне) і письмову.
Діалогічна - це мова, обумовлена ситуацією і контекстом (сенсом) попереднього висловлювання. Діалогічна мова не тільки більш висока форма мовленнєвого спілкування, але й історично перша. Діалог - це процес двостороннього обміну інформацією, це розмова по черзі, де для кожного партнера періоди говоріння і слухання чергуються. Діалогічна мова згорнута в часі, багато в ній лише мається на увазі завдяки знанню ситуації співрозмовниками.
Діалог представляє значні труднощі для дітей і зазвичай буває дуже коротким. Але ця форма мовленнєвого спілкування має велике значення, так як сприяє розвитку соціальних відносин у дітей. За допомогою діалогу одна дитина привертає до іншого загальній грі, заняття, встановлює контакт з ним.
Монологічне - це відносно розгорнута форма мови, послідовний, чіткий виклад системи думок, знань однією особою без опори на мову співрозмовника. Зазвичай монолог обслуговує процес одностороннього обміну інформацією. Людина виражає в монолозі експресію, використовує мімічні і жестові кошти, які підкреслюють виразність мовної інформації.
Зміст монологу відповідає вимогам послідовності, доказовості й лаконічності викладення, граматично правильній побудові речень.
Оволодіння монологічною промовою має спиратися на вміння вільно спілкуватися, яке розвивається у діалозі. Тому навчання дошкільнят монологу повинно мати під собою твердий грунт. Найголовніше умова в такому навчанні - сприяти розвитку бажання говорити, а для цього дитина не повинен відчувати себе скуто, не бути затиснутим, боятися власних помилок. Йому треба дати можливість висловлюватися. Постійні поправки мови залишаються або зовсім непоміченими, або набридають дитині - він може замкнутися, лише б не помилитися. Кращий спосіб допомогти дитині - повторити правильно у формі підведення підсумку всього сказаного ним, частіше хвалити, особливо за реальні досягнення.
Эгоцентрическая мова - це унікальне поєднання монологічної і діалогічної, внутрішньої і зовнішньої видів мовлення людини і необхідний етап становлення мовного розвитку дитини. Це - думки і міркування вголос, здійснювані в вопросное - відповідної формі, це розмова з самим собою як з уявним партнером по спілкуванню. Функція езопової мови споріднена функції внутрішнього мовлення. Це «мова для себе», на відміну від социализированной мови «для інших», коли дитина розмовляє з партнером.
В психологічному розвитку дитини эгоцентрическая мова - явище тимчасове, але необхідне, так як є найважливішою передумовою становлення плануючої функції мислення.
Незважаючи на своє раннє поява, у віці 2 - 3 років, эгоцентрическая мова не зникає повністю і назавжди. Стаючи внутрішньою, вона досить часто зустрічається і у дорослих, особливо в такі періоди, коли людина стикається з особливо важким завданням, ситуацією.
Письмова мова - спосіб запам'ятовування і відтворення інформації. Це мова для співрозмовника, що є різновидом монологічної мови. Вона більш розгорнута, ніж усна монологічна мова, але в той же час більш довільна. Це пов'язано з тим, що письмова мова передбачає відстрочку або відсутність зворотного зв'язку з співрозмовником: він не може перепитати нас, і ми не можемо з його поведінки судити про те, чи правильно він нас зрозумів. Письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймаючого текст, крім самих слів, їх порядку та організують пропозицію знаків пунктуації. Сприйняття писемного мовлення обов'язково передбачає роботу уяви, вживання читача в текст. Писемне мовлення вимагає від людини високого ступеня абстрагування - це абстракція подвійного рівня.
1-й рівень абстрагування - описую навколишнє, називаю словом, відволікаюся від своїх почуттів, емоцій; вживаю слово в мові, абстрактній (абстрактно) від предмета. При цьому зі мною залишається слово.
2-й рівень абстрагування - відволікаюся від чуттєвої природи слова, наділяю його знаком (знак теж володіє чуттєвою природою). Записую.
Саме внаслідок подвійного абстрагування не тільки діти, але і дорослі з працею опановують письмовій промовою. Дитині особливо складно відірватися від чуттєвої природи звучного слова, тому він пише, вимовляючи його вголос. З одного боку, це ніби заважає розвитку техніки письма. Але з іншого боку, якщо перервати цей зв'язок, то дитина не зможе піднятися на другу ступінь абстрагування. Тому в дошкільному віці дитині необхідно забезпечити можливість міцного освоєння першого рівня абстракції. Але робити це треба поступово, не форсуючи процес навчання. Потрібно намагатися, по можливості, зробити навчання мимовільним, ігровим, що не порушують загального розвитку дитини.
Оволодіння правильною мовою
Своєчасне оволодіння правильної промовою має велике значення для формування повноцінної особистості дитини, для успішного його навчання в школі та для подальшої трудової діяльності.
Відомо, що мова у дитини розвивається насамперед у процесі спілкування з навколишнім. Тому дуже важлива чиста мова тих, серед кого знаходиться дитина, а також контроль і правильне керівництво формуванням його мови.
У мовної функції, що носить системний характер, розрізняють прояви, які включають в себе взаємодії різних компонентів мови: звуковий вимова, лексику та граматичний устрій.
Для розвитку произносительной сторони мови (вимова звуків, що становлять слова, інтонація, складова структура слів, ритм і мелодика мовлення, фонемное освіта) необхідна повноцінна діяльність слухового й мовленнєвого аналізаторів.
Сприйняття звуків мови стає доступним дитині не відразу. Звукові подразнення, що надходять в кору головного мозку, поступово уточнюються і диференціюються. При цьому особливо важлива чіткість артикуляції тих звуків, які сприймаються дитиною. Тісна взаємодія процесів сприйняття і відтворення звуків сприяє швидшому становленню мовлення дитини. Важливо в цей час не тільки формування правильної вимови звуків, але і засвоєння слів різної складової структури. Зіставляючи свою вимову з промовою оточуючих, дитина, хоча й в елементарній формі, засвоює операції порівняння; аналізу і синтезу.
Накопичення словникового запасу, оволодіння граматичним оформленням мовлення багато в чому визначається розвивається у дитини предметним сприйняттям.
При цьому він не тільки бачить предмети, дії, ознаки, а й сприймає їх різноманітні словесні позначення.
Активне спілкування з оточуючими сприяє формуванню не тільки лексичного запасу, але й граматичного ладу мовлення.
Вступ дитини до школи змінює соціальну ситуацію його розвитку. Важливо, щоб цей перехід був ретельно підготовлений.
При нормальному мовному розвитку дитина у віці 5-6 років, повноцінно спілкуючись з оточуючими, досить міцно освоює фонеми рідної мови, не змішує слова, що відрізняються одним звуком, які близькі за звучанням, але різні за змістом. Дошкільник, самостійно опанував правильною вимовою, після невеликого навчання може свідомо вловлювати в звучному слові окремі звуки, виділяти голосні і приголосні зі складу і слова, диференціювати приголосні за принципом м'якості і твердості, глухість і дзвінкості.
Серед найрізноманітніших методів і прийомів роботи з розвитку мовлення дітей дошкільного віку важливе місце посідає робота з картинками. Картинки - це наочне зображення предметів, їх ознак, а також ситуацій, подій, епізодів. По картинках педагогу і батькам легко провести з дітьми живу, невимушену бесіду, під час якої активізується лексика.
Благодатний матеріал для розвитку мовлення дітей дають картинка до казок. Казковий світ захоплює, чіпають радості і печалі героїв, захоплює динамічність подій. Мова казок багатий зображальними і виражальними засобами: порівняннями, точними визначеннями, метафорами, епітетами, яскравими описами.
З казок діти отримують перші уявлення про час і простір; про зв'язок людини з природою, предметним світом. Казки дозволяють дитині зрозуміти, що таке хоробрість і стійкість, добро і зло.
Розвивати кругозір дітей, навчати їх навичкам спілкування один з одним і з оточуючими людьми, формувати їх естетичні і моральні почуття, допомагати їм - оволодівати прийомами грамотного побудови фраз і вчити їх відчути красу рідної мови треба з самого раннього віку.
Ця непроста і відповідальна робота повинна проводитися з урахуванням дитячої психології, з розумінням того, що краще всього навіть найскладніші поняття дитина засвоює в грі.
Використана література:
- Шорохова О.А. Заняття з розвитку зв'язного мовлення дошкільнят та казкотерапія. Москва, 2010.
- Филичева Т.Б., Соболєва О.В. Розвиток мовлення дошкільника. Єкатеринбург, 1997.
- Іванівська О.Г., Гадасіна Л.Я., Читаємо казки з логопедом. С-Петербург, 2007
- Белобрыкина О.А. Мова і спілкування. Ярославль, 1998.
- Затуліна Г.Я. Конспекти комплексних занять по розвитку мови. М., 2009.
Читайте також: